На сьогодні держава, як тільки могла, довела, що вона є самим неефективним «господарем» землі.
В управлінні органів державної влади знаходиться багато державних підприємств (далі також – ДП), які мають у постійному користуванні досить великі масиви земель сільськогосподарського призначення. І земля, найчастіше, – це єдиний актив, який залишився у цих підприємств після «ефективного» державного управління.
Призначені державою «топ-менеджери» цих підприємств продовжують «супер ефективно» керувати ними. Землі під різними «соусами» передаються комерційним структурам, які, якщо і сплачують ДП за користування землею, то чисто символічно. Ну, а працівники залишились, як завжди, взагалі осторонь
Найчастіше ДП, в минулому відігравали досить істотну роль в економічному та соціальному житті населеного пункту, в якому розташовані. Але після припинення ними господарської діяльності, працівники були вимушені звільнитись, щоб мати можливість прогодувати свої сім’ї. В результаті, керівники ДП стали такими собі – одноосібними розпорядниками державних земель, які згідно з Конституцією належать народу України.
Працівники цих ДП, можливо, у зв'язку з необізнаністю, так і не реалізували своє право на отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Відповідно до норм законодавства України, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Землі у приватну власність особам, зазначеним у абзаці першому цієї статті, передаються безоплатно.
Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Громадянам України із числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості, державою забезпечується безкоштовна передача у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для цієї місцевості, за рахунок земель запасу та резервного фонду в разі їх наявності.
При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.
Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.
Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
Шановні працівники державних підприємств, не залишайтесь осторонь щодо реалізації свої прав! Ініціюйте роздержавлення відповідних підприємств і використайте своє право на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Якщо ви не знаєте з чого почати та взагалі, що і як робити, ви можете завжди звернутись до консалтингової компанії «Земельний фонд України», спеціалісти якої нададуть вам допомогу у повному супроводженні процедури приватизації земель відповідного державного підприємства, з метою реалізації вашого законного права на власну земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
