Чи можливо передати в оренду лише частинку власної земельної ділянки?
- Земельний Фонд України
- 12 годин тому
- Читати 3 хв
Орендні відносини, це один з найпоширеніших різновидів відносин у галузі земельного права в Україні. Вже всі давно звикли до складених цивільно-правових «звичаїв» та норм чинного законодавства, які регулюють ці процеси.
Але, досить часто виникає необхідність передати в оренду не всю земельну ділянку, яка перебуває у власності громадянина, а лише її частину.
Такі випадки трапляються на практиці, коли саме частина ділянки потрібна для проїзду, складування чогось, або розміщення різних об’єктів (наприклад тимчасової споруди, вежі мобільного зв’язку чи об’єктів енергетичної інфраструктури).
Відповідь саме на це питання ми і спробуємо розкрити у даній публікації.
Регулювання орендних відносин закріплене у низці нормативно-правових актів, базовими з яких є положення Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до частин першої та другої статті 78 Земельного Кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Проте, це поняття стосується всієї земельної ділянки, а от щодо частини, слід застосовувати дещо інше формулювання. Право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування частиною чужої земельної ділянки, земельне законодавство визначає таким поняттям, як сервітут.
Тобто, якщо одній особі потрібно використовувати частину земельної ділянки яка належить іншій особі, то найкращим варіантом узаконення таких відносин – буде укладення саме договору сервітуту.
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з частинами першою, третьою статті 402 Цивільного кодексуУкраїни сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності – від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Договірні відносини, за сервітутом, майже не відрізняються від традиційної оренди, але певні особливості таки є. Не від’ємною умовою договору платного сервітуту є розмір такоїплати, який фактично встановлюється за домовленістю сторін. Важливо розуміти, що та сума яка вказана у договорі і є гарантованою.
Такі договори підлягають обов’язковій державні реєстрації та внесенні відповідних відомості про сервітут (як обмеження) до Державного земельного кадастру. Для цього, у відповідності до статті 55-1 Закону України «Про землеустрій» розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.
Перелік особливостей на які слід звертати увагу в приватних оренднихвідносинах та укладенні договорів сервітуту не є вичерпним, але наші фахівці ТОВ «Земельний фонд України» якісно та результативно для вас нададуть відповідні консультації, аби уникнути можливих порушень та помилок.
Для отримання індивідуальної консультації телефонуйте за номером: +38 (067) 405 69 55 (дзвінки приймаємо до 19:00), пишіть у Viber цілодобово або звертайтесь на електронну пошту: zemfondgroup@gmail.com.
Завжди раді вам допомогти! Ваш Земельний Фонд України.
Коментарі