В Україні існує сім державних податків: на доходи фізичних осіб, на додану вартість (ПДВ), акцизи, податок на прибуток підприємств, екологічний податок, рента і податок на землю. Також існують місцеві податки – єдиний податок для юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (ФОПів) і податок на майно.
** Податок Тип Ставка**
На доходи фізосіб Державний 18%
Військовий збір Державний 1.5%
На додаткову вартість (ПДВ) Державний 20%
На прибуток підприємств Державний 18%
Акцизи Державний Залежно від товару
Екологічний податок Державний Різні
Рента Державний Різні
Земельний Державний 0,1%-3%
Єдиний податок для ФОП Місцевий 3-5%
На майно Місцевий Різні
ЗБОРИ - НЕ ПОДАТКИ
Окремо від податків виділяють державні і місцеві збори. На національному рівні їх сплачують ті, х то користується радіочастотами України, а також водними, лісовими та природними ресурсами країни. Місцевих всього два – збір за паркування та туристичний.
А ось земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а справляння плати за землю – Податковим кодексом України (далі – ПКУ) та Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до ст. ст. 269, 270 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з п. 271.1 ст. 271 ПКУ базою оподаткування земельним податком є:
нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII ПКУ;
площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування – не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель – не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПКУ).
Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а для лісових земель – не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області (п. 277.1 ст. 277 ПКУ).
У п. 284.1 ст. 284 ПКУ встановлено, що органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Пунктом 287.2 ст. 287 ПКУ передбачено, що облік фізичних осіб – платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 01 травня.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 01 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 ПКУ (абзац перший п. 286.5 ст. 286 ПКУ).
Особливості обчислення та сплати земельного податку встановлені ст. ст. 286, 287 ПКУ.
Отже, нарахування податкових зобов’язань із земельного податку здійснюється індивідуально для кожної фізичної особи на підставі даних Державного земельного кадастру.
Згідно з п. 288.1 ст. 288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).
Пунктом 288.3 ст. 288 ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Відповідно до вимог п. 288.5 ст. 288 ПКУ розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, – у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування – не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, – у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;
не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст. ст. 285 – 287 розділу ХІІ ПКУ (п. 288.7 ст. 288 ПКУ).
Таким чином, нарахування податкових зобов’язань з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності здійснюється на підставі договорів оренди таких ділянок.
Спеціалісти Земельного фонду можуть надати більш розгорнуті консультації щодо нарахування, сплати та оскарження нарахування земельного податку, як фізичним особам, так і юридичним особам. У разі потреби надати юридичний супровід щодо спірних правовідносин у питаннях оподаткування.
Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись до наших адміністраторів групи написавши в особисті повідомлення.
