Земля засновника фермерського господарства: як не втратити господарство після смерті засновника
- Земельний Фонд України
- 19 лют.
- Читати 6 хв
Залежно від того, кому саме належить майно, що успадковується (спадкодавцеві чи фермерському господарству), відбуватиметься процедура оформлення спадщини та визначатиметься перелік необхідних документів.
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення ФГ земельна ділянка, з огляду на свій правовий режим, є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов’язків землекористувача до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується нині Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки викладені у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб’єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа - власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб’єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц).
Закономірним продовженням вищенаведеного стало те, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 дійшла висновку про те, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (смерть засновника фермерського господарства відсутня серед таких підстав).
Так, у постанові від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення такого господарства. Звідси випливає, що право постійного користування земельною ділянкою через перехід його до фермерського господарства не входить до складу спадщини, адже спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо фермерського господарства, а не земельну ділянку, яка перебуває у користуванні такого господарства.
Отже, з моменту державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи за Законом України «Про фермерське господарство» право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадковане його спадкоємцями.
Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб’єктом такого права.
Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов’язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц).
Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до ФГ, не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.
Право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, може бути об’єктом спадкування, якщо зазначена особа до своєї смерті не створила (не зареєструвала) фермерське господарство.
Лише у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадковане лише з тією метою, для якої це право отримав спадкодавець.
Оскільки після проведення державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває саме господарство, смерть засновника не породжує у його спадкоємців права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) його.
Разом із тим спадкоємець після набуття прав як голова ФГ має право у встановленому законом порядку звернутися до відповідних органів щодо переоформлення права постійного користування землею на ФГ.
Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
У роз’ясненнях, що містяться в п. 9 Постанови № 20 від 22.12.1995 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання.
Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До його складу входять усі види майна, призначені для діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку чи інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день її відкриття; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Згідно з ч. 3 ст. 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Як вбачається зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі ст. 8 ч. 1 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються нормами цього Кодексу чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування частки учасника підприємницького товариства необхідно враховувати, що спадкується не право на участь, а право на частку в складеному капіталі.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї та родичі, які об’єдналися для спільного ведення господарства, визнають і дотримуються положень Статуту. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім’ї інші члени сім’ї та родичі можуть стати його членами після внесення змін до Статуту.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство діє на основі Статуту, в якому зазначаються найменування, місцезнаходження, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, вступу та виходу з господарства й інші положення, що не суперечать законодавству України.
Згідно з абз. 2, 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому порядку. За наявності умов для отримання такого свідоцтва в нотаріуса вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з вимогою про визнання за нею права на успадкування участі в діяльності ФГ як голови цього господарства та права на частку майна складеного капіталу господарства.
Таким чином, спадкоємець має законні сподівання на отримання всіх без винятку майнових прав ФГ, а також на частку у складеному капіталі ФГ у порядку спадкування після смерті засновника ФГ.
Для отримання індивідуальної консультації звертайтесь за телефоном: +38 (067) 405 69 55 або пишіть на електронну пошту: zemfondgroup@gmail.com.
Завжди раді вам допомогти ваш Земельний Фонд України!




Коментарі