Закриття провадження у справі не позбавляє права на компенсацію витрат на правничу допомогу
Суд має встановити, чи виник спір внаслідок неправильних дій відповідної сторони, та залежно від установлених обставин вирішити питання про покладення на неї судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Власний кейс адвоката, практичні поради та висновки суду, викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2026 року в межах справи № 120/3389/26.
Після звернення до адміністративного суду з позовом про визнання дій ТЦК та СП протиправними відповідач скасував внесені до ЄДР призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку. Оскільки оскаржуване порушення було усунуте, провадження у справі закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Разом із тим під час постановлення зазначеної ухвали судом було вирішено питання лише щодо повернення позивачу судового збору, тоді як питання про розподіл інших судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, залишилося невирішеним, у зв’язку з чим було подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Відмову мотивовано тим, що закриття провадження не є задоволенням позову та не підтверджує протиправності поведінки відповідача. Позивач не погодився з такими доводами, оскільки вони явно суперечать нормам КАС України, та подав апеляційну скаргу.
Що встановив апеляційний суд
Предметом апеляційного перегляду є ухвала про відмову в ухваленні додаткового судового рішення щодо витрат на професійну правничу допомогу. Законність закриття провадження у справі та повернення позивачу судового збору в цьому провадженні не переглядалася.
Апеляційний суд вирішив, що підхід суду першої інстанції щодо відмови в ухваленні додаткового судового рішення про витрати на професійну правничу допомогу є передчасним. Ч. 8 ст. 139 КАС України дозволяє покласти судові витрати на сторону повністю або частково незалежно від результату вирішення спору, якщо спір виник унаслідок її неправомірних дій. Ч. 2 ст. 238 КАС України передбачає обов’язок суду під час постановлення ухвали про закриття провадження вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з бюджету.
Положення статті 143 КАС України також передбачають можливість вирішення питання про розподіл судових витрат після постановлення ухвали про закриття провадження за умови дотримання встановленого Кодексом порядку їх заявлення та підтвердження.
Якщо питання про судові витрати судом не вирішено, пункт 3 ч. 1 ст. 252 КАС України передбачає можливість ухвалення додаткового судового рішення. Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 751/4667/24, продовжуючи раніше сформований підхід до застосування частини восьмої статті 139 КАС України у випадках закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 цього Кодексу, зазначив, що за відсутності спеціального алгоритму розподілу судових витрат суд має встановити, чи виник спір унаслідок неправильних дій відповідної сторони, та залежно від установлених обставин вирішити питання про покладення на неї судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відсутність судового рішення про задоволення позову сама по собі не є достатньою підставою для відмови у компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Водночас сам факт усунення відповідачем порушення після відкриття провадження у справі також не є безумовною підставою для покладення на нього таких витрат.
Для застосування частини восьмої статті 139 КАС України суд повинен з’ясувати обставини виникнення спору, надати оцінку поведінці сторін, а також перевірити докази, подані на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, дотримання порядку їх заявлення та співмірність їх розміру відповідно до вимог статей 134 і 139 КАС України.
Суд першої інстанції зазначених обставин не з’ясував та поданих на підтвердження витрат доказів не оцінив, оскільки виходив із помилкового висновку про те, що встановлення обставин, передбачених частиною восьмою статті 139 КАС України, не може здійснюватися під час вирішення заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Такий підхід не відповідає наведеному правовому регулюванню та правовим висновкам Верховного Суду.
Висновок: добровільне виправлення суб’єктом владних повноважень порушення вже після подання позову не повинно автоматично перекладати на позивача витрати, яких він зазнав для судового захисту.
Результат перегляду
Апеляційну скаргу задоволено частково: ухвалу про відмову в ухваленні додаткового судового рішення скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу. Тобто апеляційний суд підтвердив, що вимога про компенсацію витрат має бути розглянута по суті з оцінкою поведінки відповідача та всіх поданих доказів.
Практичне значення
докази витрат на правничу допомогу доцільно подавати разом із позовом або в строки, визначені частиною сьомою статті 139 КАС України;
необхідно підтверджувати не лише розмір витрат, а й обсяг фактично наданих послуг та їх зв’язок із конкретною справою;
якщо порушення усунуто лише після відкриття провадження, слід окремо обґрунтувати причинний зв’язок між неправильною поведінкою відповідача, необхідністю звернення до суду та понесеними витратами;
якщо суд при закритті провадження не вирішив питання про розподіл судових витрат, таке питання може бути порушене шляхом подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
Для отримання індивідуальної консультації телефонуйте за номером: +38 (067) 405 69 55 (дзвінки приймаємо до 19:00), пишіть у Viber цілодобово або звертайтесь на електронну пошту: zemfondgroup@gmail.com.
Завжди раді вам допомогти! Ваш Земельний Фонд України.
Коментарі