Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України зазначено, що право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений його, а у частині третій статті 13 Конституції України зазначено, що власність зобов'язує і що вона не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству. А також, відповідно до частини сьомої статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.
Поняття обтяження закріплюється у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) у якому йдеться, що обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
Відповідно до статті 110 ЗК України :
● обмеження прав на землю може бути встановлено на використання власником земельної ділянки або її частини;
● обтяжено правами інших осіб може бути право власності на земельну ділянку.
Під обмеженням прав на земельну ділянку слід розуміти покладений обов’язок на власника чи землекористувача земельної ділянки утримуватись від певних дій щодо даної земельної ділянки, а обтяження земельної ділянки – це обов’язок вчинити певні дії.
Законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель:
а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;
б) заборона на провадження окремих видів діяльності;
в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту;
г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;
ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;
д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;
е) обов’язок щодо утримання та збереження полезахисних лісових смуг.
Містобудівною документацією на місцевому рівні також встановлюються гранично допустима висотність будинків, будівель та споруд, максимально допустима щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону), мінімально допустимі відстані від об’єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України (обмеження у використанні земель у сфері забудови). Обмеження у використанні земель у сфері забудови, що встановлюються певним видом містобудівної документації на місцевому рівні, визначаються Порядком розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, що затверджується Кабінетом Міністрів України, та вносяться до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру. (частина друга статті 111 ЗК України).
Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.
Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.
Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), містобудівній документації, робочому проекті землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 111 ЗК України).
Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі – Порядок) визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.
Так, відповідно до пункту 101 Порядку для державної реєстрації обмеження у використанні земель (змін до нього) Державному кадастровому реєстраторові подаються:
заява про державну реєстрацію обмеження у використанні земель за формою заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру згідно з додатком 12 Порядку;
документація із землеустрою, інші документи, які згідно з пунктом 102 Порядку є підставою для виникнення, зміни та припинення обмеження у використанні земель;
електронний документ.
Згідно з пунктом 102 Порядку до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, зазначені у пункті 23 Порядку, на підставі:
схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій;
проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів;
проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
іншої документації із землеустрою відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій";
договору;
рішення суду;
матеріалів, за якими відповідно до законодавства, що діяло на момент їх розроблення, здійснювалося встановлення обмежень у використанні земель, визначених відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” і встановлених частиною сьомою статті 47 Закону України “Про землеустрій” до набрання чинності Законом України від 28 квітня 2021 р. № 1423-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин”.
У разі коли з таких матеріалів неможливо встановити дійсні межі зазначених обмежень, такі відомості вносяться до Державного земельного кадастру на підставі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, передбаченої Законом України “Про охорону культурної спадщини”, а до її розроблення - технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об’єктів культурної спадщини.
Пунктом 104 Порядку визначено, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, здійснюється:
у процесі державної реєстрації земельних ділянок та внесення змін до відомостей про них відповідно до пунктів 107-134 Порядку;
на підставі заяви органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру згідно з додатком 12 до Порядку, до якої додаються:
документи, які згідно з пунктом 102 цього Порядку є підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про такі обмеження;
електронний документ.
Відомості про обмеження у використанні земель у сфері забудови, передбачені Класифікацією обмежень у використанні земель, що можуть встановлюватися комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2021 року № 654, що встановлені до набрання чинності Законом України від 17 червня 2020 року № 711-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель" у затвердженій містобудівній документації на місцевому рівні, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі такої документації.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на
землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданихзбитків.
Ефективність юридичного засобу захисту права людини – це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети – захистити право людини.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об’єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб’єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення;застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання
або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення
прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або
створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів
місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Способи захисту земельних прав:
➢ речово-правові;
➢ зобов’язально-правові;
➢ спеціальні способи захисту земельних прав.
Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.
До такого способу захисту земельних прав належать:
➢ визнання прав на земельну ділянку;
➢ відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав;
➢ запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
➢ витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційнийпозов);
➢ вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які непов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов)та інші.
Зобов’язально-правові способи захисту мають на метізахист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин.
До зобов’язально-правових способів захисту належать:
➢ відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки тощо);
➢ повернення власникові наданої у користування задоговором оренди земельної ділянки та інші.
Спеціальні способи захисту земельних прав стосуютьсяособливих випадків порушення прав власників земельнихділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов'язаних осіб і надзвичайнимиобставинами.
➢ визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною;
➢ визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів, тощо.
Отже, законодавством передбачено різні способи захисту права на землю, тому кожен землевласник та землекористувач у разі порушення його прав чи законних інтересів на землю має право звернутися за захистом до суду з відповідними позовними вимогами, обравши для себе саме той спосіб захисту, який буде найбільш ефективним та дієвим.
Не забувайте, що професійна правова допомога допоможе запобігти ризикам для сторін, захистити їх від неправомірних дій та позбавити від неприємних ситуацій.
📲Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись в особисті повідомлення, або зателефонувати за номером +380674056955 ❤️
🇺🇦Все буде Україна!
💻Також долучайтеся до нас у соціальних мережах:
🟡Telegram https://t.me/zemfondukraine