Юрист Земельного Фонду України,
Ірина Назаренко
З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України знову гостро постало питання застосування положень законодавства про форс-мажор, вказаний інститут вже був предметом обговорень та аналізувався судами у справах щодо господарської діяльності в зоні АТО, а згодом – і в справах щодо карантинних обмежень, зумовлених COVID-19.
Наразі в юриспруденції панує конкретне розуміння форс-мажору та його впливу на виконання договірних обов’язків, ще 28.02.2022 ТПП України оприлюднила офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією росії проти України, що, в свою чергу, дало підстави багатьом стверджувати, що тепер будь-яке невиконання зобов’язання вважатиметься таким, що зумовлене форс-мажором.
Такий підхід є не зовсім правильним та не відповідає чинному законодавству і вже напрацьованій судовій практиці, про що більш детально буде зазначено далі.
Форс-мажор НЕ звільняє від обов’язку виконати зобов’язання в натурі
Форс-мажор звільняє від відповідальності за невиконання зобов’язання (зокрема, від неустойки та відшкодування збитків), а не від самого зобов’язання (тобто від обов’язку виконати зобов’язання в натурі). Умовно кажучи, якщо забудовник через дію форс-мажорних обставин не встиг завершити у домовлені строки будівництво, то він лише звільняється від сплати неустойки та відшкодування збитків, але аж ніяк не від обов’язку завершити будівництво, а також інших обов’язків перед інвестором.
Форс-мажор і виконання грошового зобов’язання
Ч. 1 ст. 625 ЦК України містить правило, відповідно до якого боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Логіка цього правила полягає, в тому, що сама по собі відсутність грошових коштів не впливає на обов’язок боржника виконати своє грошове зобов’язання. Більше того, зі змісту чинної редакції ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України можна дійти висновку, що навіть технічна неможливість виконати грошове зобов’язання (наприклад, у випадку повного чи часткового зупинення функціонування банківської системи, технічних проблем самого банку, неможливості купити валюту через валютні обмеження) не є підставою для звільнення від відповідальності.
Звільнення від виконання грошового зобов’язання може встановлюватися спеціальними нормами законодавства (класичний приклад – ч. 4 та 6 ст. 762 ЦК України щодо звільнення від орендної плати у випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася або майно не могло бути використане наймачем через обставини, за які він не відповідає).
Лист ТПП від 28.02.2022 не може підтвердити форс-мажор в прив’язці до конкретного зобов’язання
Посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, зацікавленій стороні обов’язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов’язанні. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде однозначно недостатньо.
З цього приводу є постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, в якій зазначено: «… Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом …».
З огляду на викладене абстрактний та загальний лист ТПП від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов’язання (а доведення причинно-наслідкового зв’язку в такому випадку є обов’язковим).
В принципі, наявність форс-мажорних обставин може підтверджуватися будь-якими доказами, яких, на думку суду, буде достатньо для встановлення відповідної обставини. Ми не погоджуємося з поширеною думкою, нібито форс-мажор – це виняткова «юрисдикція» ТПП. Адже наявність форс-мажору – це, в тому числі, питання факту, і законодавство не містить жодних обмежень щодо того, якими саме доказами можна підтвердити наявність цього факту.
Такої ж позиції дотримується і КГС ВС, у п. 44 постанови якого від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 зазначено: «… Суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім, ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов’язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами …».
Форс-мажор і умови договору
Більш складним, на нашу думку, є питання про те, а чи можна на рівні договору врегулювати належність та достатність доказів, які б підтверджували форс-мажор. Наприклад, сторони встановили, що форс-мажор може підтверджуватися тільки конкретною регіональною ТПП, а сторона, в свою чергу, отримала сертифікат в ТПП України. При цьому сторони могли прямо зазначити в договорі, що інші документи не приймаються взагалі.
Зауважимо, що на рівні судової практики єдності думок з цього питання немає. З одного боку, в постанові КГС ВС від 26.05.2020 у справі № 918/289/19 суд відмовився визнавати належними доказами висновок та сертифікат Рівненської торгово-промислової палати та низку інших документів, адже сторони погодили, що форс-мажор має підтверджуватися сертифікатом саме ТПП України.
З другого боку, у вже згаданій вище постанові КГС ВС від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 суд більш ліберально поставився до наданих стороною доказів (хоча формально суд для обґрунтування своєї позиції послався на принцип тлумачення «contra proferentem», адже сторони в договорі неоднозначно визначили відповідний орган ТПП, який має видавати сертифікат).
Наша ж позиція з цього питання полягає в тому, що в даному разі сторони не можуть у договорі врегулювати процесуальні питання. Ми дотримуємося думки, що доведення наявності форс-мажору – це, в тому числі, доведення факту, а обмежувати в договірному порядку засоби доказування сторони не можуть. Більше того, сторони не можуть обмежити суд в оцінці доказів, інакше в договір можна було б включити будь-який пункт, що суперечить ЦПК України чи ГПК України, і надалі сторони б посилалися на те, що таким чином вони просто реалізували принцип свободи договору. Разом з тим свобода договору неможлива там, де є прямі імперативні норми, якими ми і вважаємо норми процесуальних кодексів щодо процедури доказування.
Форс-мажор і оперативно-господарські санкції
Найбільш складним є питання впливу форс-мажору на можливість застосування оперативно-господарських санкцій.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання, з-поміж іншого, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з термінологією ГК України таке одностороннє розірвання (відмова) є оперативно-господарською санкцією. Адже відповідно до ч. 1 ст. 236 ГК України у господарських договорах сторони, зокрема, можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання другою стороною.
Щоб зрозуміти суть проблеми з оперативно-господарськими санкціями, змоделюємо ситуацію. Забудовник через дію форс-мажорних обставин прострочив виконання зобов’язання на три місяці (в договорі немає положень про те, що у випадку, якщо форс-мажор діє певний період, сторона може в односторонньому порядку розірвати договір). Інвестор, не очікуючи завершення дії таких обставин, розриває в односторонньому порядку договір, адже таке право передбачено договором у випадку, якщо затримка триває понад два місяці.
Здавалося б, вини забудовника у простроченні виконання зобов’язання немає, але договір з ним розірвали. Чи законним було таке розірвання?
З одного боку, ст. 236 ГК України міститься в розділі V ГК України «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання», а ч. 2 ст. 217 ГК України містить положення, відповідно до якого у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (у свою чергу, з назви статті випливає, що господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання). До того ж, згідно з домінуючою практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (КЦС ВС) цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника законних, але невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового (див., напр., постанову від 10.02.2021 у справі № 194/1414/15-ц). Отже, якщо оперативно-господарські санкції є мірою відповідальності, то і повноцінно мають діяти норми про форс-мажор.
З другого боку, відповідно до ч. 3 ст. 235 ГК України оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання.
З цього приводу КГС ВС у п. 24 постанови від 31.10.2018 у справі № 905/2319/17 побіжно зазначив, що застосування оперативно-господарських санкцій є правом сторони і таке право надано незалежно від вини іншої сторони, яка, в разі незгоди, не обмежена правом на оскарження таких санкцій в судовому порядку.
Аналогічно і в постанові КГС ВС від 27.03.2018 у справі № 916/1385/17 зазначено, що «… Пунктом 3 ст. 235 Господарського кодексу України встановлено, що оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання. Сам факт виявлення у позивача порушення Правил є підставою для застосування до нього оперативно-господарської санкції на підставі Методики, незалежно від наявності вини споживача у вчиненні такого порушення …». Ідентична позиція відображена і в п. 4.2.6 постанови КГС ВС від 04.07.2018 у справі № 914/2510/17, а також постанові КГС ВС від 17.04.2018 у справі № 914/1561/17.
На нашу думку, загалом такий підхід Верховного Суду слід визнати правильним. По-перше, ГК України прямо встановлює, що застосування оперативно-господарських санкцій можливе без вини. По-друге, ЦК України також недвозначно протиставляє односторонню відмову від зобов’язання заходам відповідальності (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання). По-третє, у теорії цивільного та господарського права також домінуючою (хоча і не однозначною) є думка про те, що міри оперативного реагування (захисту) відрізняються за своєю правовою природою від мір відповідальності.
Зрештою, з точки зору діючого закону, одностороння відмова від договору не залежить від форс-мажорних обставин. Разом з тим, з точки зору ідеального закону, вказаний підхід, принаймні в умовах воєнного стану, можливо, варто переглянути.
Спеціалісти Земельного фонду можуть надати більш розгорнуті консультації з будь яких юридичних питань, як фізичним особам, так і юридичним особам. У разі потреби надати юридичний супровід щодо спірних правовідносин.
Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись до наших адміністраторів групи написавши в особисті повідомлення.