top of page

Права постійного користування фізичних осіб за державними актами старого зразка

Детальніше розкриємо цю тему у відео.

Згідно ст. 92 Земельного кодексу України: Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Тож на сьогодні право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:


а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;


б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;


в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;


г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" ;


ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;


д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;


е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.


Вказаний перелік суб’єктів права постійного користування землею є вичерпним.


Зверніть увагу! У переліку суб’єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками, громадяни відсутні.


Тому слід згадати окремі положення Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII (Кодекс втратив чинність з 01.01.2002).


Так, відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.


Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалася Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст. 9, 17, 19 того ж Кодексу сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.


Згідно із ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Відповідно до ст. 23 того ж Кодексу право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.


Після набрання чинності ст. 92 Земельного Кодексу 2001 року свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду про те, що право постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта.


Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.11.2019, прийнятої за результатом розгляду справи № 823/1984/16, зазначила:


“…73. Положеннями статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

74. Згідно з пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них.

75. Наведені положення ЗК України визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

76. У цьому Рішенні КСУ також зазначив, що Земельний кодекс Української РСР від 08 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися: колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації та установи; громадяни.


При цьому суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

  • право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

  • права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

  • постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

  • земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

77. Пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563-XII Про земельну реформу передбачалося, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

78. Ці положення також визнані неконституційними зазначеним Рішенням КСУ.

79. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника.

80. Відтак посилання відповідача на те, що з припиненням ДП Родниківка як юридичної особи припинилося і його право користування земельними ділянками, яке, у свою чергу, не зареєстроване за КСП Родниківка , є необґрунтованими.

81. Таким чином, оскільки у користуванні реорганізованого шляхом перетворення ДП Родниківка перебували землі сільськогосподарського призначення загальною площею 2398,1 га, то в подальшому право користування цими землями перейшло до правонаступника всіх його прав і обов`язків - КСП Родниківка.

82. Крім того, факт переходу до КСП Родниківка прав на спірну земельну ділянку у порядку правонаступництва підтверджується договором безоплатної передачі єдиного майнового комплексу від 24 листопада 2014 року та Планом приватизації єдиного майнового комплексу ДП Родниківка й узгоджується з приписами чинного законодавства, зокрема, наведеними вище нормами ЗК України, Закону № 290/96-ВР, а також з висновками, викладеними в Рішенні КСУ від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

83. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду стосовно того, що з огляду на зазначені вище норми законодавства України відсутність у КСП Родниківка акта про право постійного користування указаною земельною ділянкою не є достатньою підставою для позбавлення членів КСП їх права землекористування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта…”.


Таким чином, право постійного користування громадянами, які отримали за чинним на той час земельним законодавством земельні ділянки у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, зберігається й зараз.

Не забувайте, що професійна правова допомога допоможе запобігти ризикам для сторін, захистити їх від неправомірних дій та позбавити від неприємних ситуацій.

Якщо Ви потребуєте захисту або у вас залишилися питання– звертайтеся! Наші контакти в описі до відео.



352 просмотра0 комментариев

Comments


bottom of page