Помилка державного органу щодо неналежної форми державного акта на земельну ділянку, допущена у 1993 році, не може бути покладена у вину особі, якій видано спірний державний акт

До такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 17 січня 2024 року у справі № 904/9070/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117010019.

У цій справі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, відповідаючи на питання: «Чи наявне у Відповідача право постійного користування спірною земельною ділянкою?» зазначив:

6.39. Щодо дефекту виданого Державного акта на право володіння землею та наявності підстав для його скасування на цій підставі Суд виходить із такого.

6.43. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це право.

6.44. 13.03.1992 Верховна Рада України прийняла Постанову № 2201-XII «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею», якою, зокрема, було закріплено форму державного акта на право постійного користування землею та доручено Кабінету Міністрів України організувати виготовлення в необхідній кількості бланків зазначених державних актів і забезпечити ними місцеві Ради народних депутатів. Проєкт відведення земельної ділянки погоджувався з власником землі або землекористувачем та подавався до сільської, селищної чи міської Ради народних депутатів, яка розглядала його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймала рішення про надання земель.

6.46. Таким чином, суди правильно встановили, що спірний Державний акт на право постійного володіння землею на момент його видачі вже не відповідав нормам земельного законодавства.

6.47. Водночас, дійшовши висновку про його недійсність виключно на цій підставі, суди помилково не врахували інші обставини, які були ними встановлені та не заперечувалися сторонами, зокрема:

1. вчинення відповідних активних дій, спрямованих на передачу земельної ділянки у користування Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області (яка в подальшому увійшла до складу Червоногригорівської селищної об’єднаної територіальної громади);

2. вчинення дій, спрямованих на прийняття у користування земельної ділянки Відповідачем, у тому числі перерахування коштів Придніпровській сільській раді для вирішення питань соціального розвитку села (хоча суди правильно наголосили на відсутності в законодавстві на той момент передбачених механізмів оплатної передачі землі);

3. видачу відповідного Державного акта на право постійного володіння землею уповноваженим органом державної влади та його подальшу реєстрацію у встановленому порядку;

4. тривале визнання зазначеного юридичного титулу державою та його відображення при передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність;

5. обізнаність Позивача з документів приймання-передачі землі про те, що спірна земельна ділянка перебуває у Відповідача на праві постійного володіння та передається йому з відповідним обтяженням.

6.48. Суд також вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини відбувалися у 1993 році, у період значних змін у законодавчому регулюванні земельних відносин, зміни юридичних титулів, недостатнього рівня юридичної обізнаності не лише населення, а й посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, формування нових органів державної влади. Це, природно, впливало й на рівень правозастосування у цій сфері.

6.50. Суд також враховує, що права на землю підпадають під категорію «майно», яка міститься у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції та є автономним поняттям, що охоплює як «існуюче майно», так і активи, у тому числі позови, щодо яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «легітимні очікування».

6.53. Враховуючи наведені обставини, Суд доходить висновку, що дії Нікопольської державної адміністрації, яка діяла від імені держави та допустила помилку щодо неналежної форми державного акта, не можуть бути покладені у вину лише Відповідачу з огляду на встановлені обставини справи та активні дії, вчинені учасниками спірних правовідносин. Додатково Суд звертає увагу, що підставою для видачі спірного Державного акта було рішення Придніпровської сільської Ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області № 74 від 30.09.1993.

6.58. Отже, за встановлених обставин справи, з урахуванням об’єктивного існування у Відповідача права на майно, принципів належного урядування та легітимного очікування, а також відсутності встановлених судами умов для законного втручання у право мирного володіння земельною ділянкою відповідно до гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема наявності легітимної мети такого втручання та його пропорційності, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Державного акта на право постійного володіння землею площею 181,22 гектара, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області, також необхідно відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають скасуванню з відмовою у задоволенні позову.

Для отримання індивідуальної консультації звертайтесь за телефоном: +38 (067) 405 69 55 або пишіть на електронну пошту: zemfondgroup@gmail.com.

Завжди раді вам допомогти ваш Земельний Фонд України!

Telegram | Facebook | YouTube | Instagram | Тікток | Viber-канал