Оскарження відмови від прийняття спадщини

Згідно зі ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти

спадщину або не прийняти її. Для цього йому необхідно протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця звернутись із заявою про відмову в прийнятті спадщини. Закон не допускає, щоб спадкоємець відмовився від частини спадщини - не можна прийняти в спадщину, наприклад, квартиру і відмовитися від зобов'язань по виплаті кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Тобто якщо

спадкоємцем було прийнято у спадщину 100 000 грн., вимоги кредиторів можуть бути задоволені в межах цієї суми.

У цій статті розглянемо ситуацію, коли борги має не спадкодавець, а спадкоємець першої черги маючи кредитні борги відмовився від прийняття спадщини на користь свого сина і як наслідок Кредитор фізична особа оскаржив цю відмову у суді, визнавши цю відмову недійсною (справа № 464/7832/21 провадження № 61-13550св23). Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229, 231 і 233 цього Кодексу. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України). Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України). Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України). Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України). Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином. Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21). Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що під час вчинення цього правочину воля ОСОБА_2 не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судового рішення про стягнення з нього грошових коштів, тому вчинення такого правочину є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

З огляду на судову практику відмовившись від прийняття спадщини не є гарантією, що у подальшому цю відмову не буде оскаржено іншою особою і перед тим, як вчиняти певні дії, необхідно добре спланувати кожен крок.

Рекомендуємо до перегляду відео «Неприйняття спадщини всіма спадкоємцями: ЩО Ж БУДЕ З ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ? // ЗФУ» від «Земельного фонду України». Переглянути на YouTube

Для отримання індивідуальної консультації звертайтесь за телефоном: +38 (067) 405 69 55 або пишіть на електронну пошту: zemfondgroup@gmail.com.

Завжди раді вам допомогти ваш Земельний Фонд України!

Telegram | Facebook | YouTube | Instagram | Тікток | Viber-канал