Право постійного користування З/Д, яку отримав для ведення СФГ його засновник, може бути об'єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) СФГ.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Спірним залишається питання переходу права постійного землекористування в порядку спадкування, що в свою чергу породжує неоднозначну судову практику.
На даний час суди дійшли спільної позиції щодо визнання права постійного користування З/Д для ведення ФГ в порядку спадкування, яка полягає в тому, що право постійного користування З/Д, яку отримав для ведення СФГ його засновник, може бути об'єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) СФГ. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Успадкування землі і майна СФГ здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").
Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25.10.2001 року не передбачали припинення права постійного користування З/Д внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 ЗУ "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування З/Д, наданої для ведення СФГ, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається СФГ.
Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення СФГ, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з ч. 1 ст. 55 цього кодексу у тій же редакції було об'єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування З/Д, яку отримав для ведення СФГ його засновник, може бути об'єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) СФГ. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною З/Д входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 179/1043/16-ц (провадження N 14-63цс20); у рішенні від 16.04.2021 року у справі №507/422/21;у постанові ВС КЦСУ від 28.04.2021 року у справі №547/362/18; у постанові Вінницького апеляційного суду від 01.06.2021 року у справі №179/1043/16-ц.
Якщо СФГ зареєстроване, відтак з моменту проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем З/Д є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається СФГ.
Право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою З/Д у приватну власність.
Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування З/Д без обмеження будь-яким строком і, на думку Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об'єктом спадкування.
Однак, майно ФГ належить йому на праві власності (ч.1 ст. 20 Закону України "Про фермерське господарство"). ФГ та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати З/Д, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт "а" ч. 1 ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство"). Успадкування ФГ (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство").
Comments