Актуальним питанням на сьогодні є реалізація права на землю (безоплатна приватизація).
Що робити у випадку, коли суб'єкт владних повноважень відмовляє?
Захистити свої права в судовому порядку (ст. 55 Конституції України).
Дискреція — вирішення посадовою особою або державним органом будь-якого питання на власний розсуд. ... Дискреційні повноваження — право глави держави, голови уряду, інших посадових осіб органів державної влади діяти за певних умов на власний розсуд у межах закону (https://uk.wikipedia.org).
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Суб’єкт владних повноважень — це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в т.ч. на виконання делегованих повноважень.
У своїй діяльності суб’єкти владних повноважень керуються положеннями Конституції України, відповідним Законом та внутрішніми положеннями.
Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження, проте, іноді трапляється так, що суб’єкт владних повноважень діє не у відповідності, а іноді всупереч нормам діючого законодавства.
В такому випадку, особа, чиїх прав та інтересів стосується таке рішення, звертається з позовом до суду з вимогою про визнання протиправною та незаконною бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Подекуди при виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб’єктом владних повноважень, вимога доповнюється «зобов’язанням до вчинення дії».
Чи є такий спосіб захисту ефективним?
Причиною дискусії стало те, що суб’єкти владних повноважень наголошують на тому, що їх повноваження є дискреційними та суд не в праві перебирте на себе функції відповідного суб’єкта владних повноважень.
Подекуди така позиція підтримувалась судами.
Проте, Верховний Суд дійшов висновку, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб’єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції (Постанова Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 (адміністративне провадження № К/9901/26524/19) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87902555.).
Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб’єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб’єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
У разі, якщо суб’єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб’єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб’єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб’єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов’язати суб’єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб’єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб’єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Верховний Суд вже розглядав подібні справи та робив висновки щодо дискреційних повноважень. Судова практика у цій категорії справ є усталеною.
Зокрема у справі № 825/602/17 (постанова від 23.05.2018) Верховний Суд дійшов таких висновків: «… На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення».
У справі № 819/570/18 (постанова від 11.09.2019 року) Верховний Суд дійшов таких висновків: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Таким чином, для ефективного захисту порушеного права вимога про зобов'язання вчинити дії суб'єкта владних повноважень - є правомірною та дієвою.
Comments