Земельна ділянка може належати не лише одній, а й кільком особам одночасно на праві спільної сумісної (у тому випадку, коли частки співвласників не є визначеними) чи спільної часткової власності (коли частки кожного із співвласників є визначеними).
Суб’єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, у тому числі держава і територіальні громади.
Спільна сумісна власність – це власність двох або більше осіб без визначення часток учасників спільної власності. У ст. 89 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік випадків виникнення права спільної сумісної власності на земельну ділянку.
Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Частина 1 статті 89 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.
Так, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:
подружжя (відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом);
членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;
співвласників жилого будинку (ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди);
співвласників багатоквартирного будинку (статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).
У спільній сумісній власності учасники не мають наперед визначених часток. Право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не буде передбачено законом або не встановлено судом.
Спільна часткова власність на земельну ділянку – це власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності (відповідно до ст. 86 Земельного кодексу України).
Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає в таких випадках:
при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
за рішенням суду;
в інших випадках, встановлених законом.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі та посвідчується нотаріально.
Нотаріально посвідчений договір виділу є правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і виникає з моменту державної реєстрації (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Водночас сам договір про виділ у натурі частки нерухомого майна державної реєстрації не вимагає.
Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право:
вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки – вимагати відповідної компенсації;
на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки;
на доходи від використання спільної земельної ділянки відповідно до розміру своєї частки;
на переважне право купівлі частки відповідно до закону при продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку.
Водночас на учасника спільної часткової власності на земельну ділянку покладено низку обов’язків:
учасник спільної часткової власності має брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, у витратах для утримання і зберігання спільної земельної ділянки,
учасник спільної часткової власності несе відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними зі спільною земельною ділянкою.
Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути громадяни та юридичні особи, держава, територіальні громади.
Існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності.
Частки співвласників визначаються арифметично (1/2, 1/3, 25/57 і т. ін.). Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб'єктного складу спільної власності і відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників.
У ч. 1 ст. 357 ЦК закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток із нього має бути спеціально встановлено або договором, або законом.
Частка співвласника, який за згодою всіх інших співвласників і з додержанням встановленого порядку використання спільного майна поліпшив його своїм коштом, при тому, що зроблені ним поліпшення не можна відокремити від майна, може бути відповідним чином збільшена (ч. З ст. 357 ЦК).
Підстави виникнення спільної часткової власності різноманітні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі речі, отримання спадкового майна кількома спадкоємцями. Спільна власність може виникнути як результат спільної праці (наприклад, на відведеній земельній ділянці кількома особами було збудовано будинок). Виникнення спільної часткової власності може відбуватися й на інших підставах.
З виникненням спільної часткової власності виникає багато питань з приводу володіння, користування і розпорядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших не повинно суперечити загальним правилам. У Цивільному Кодексі України регулювання відносин між фізичними особами, які є учасниками спільної часткової власності, визначаються у статтях 356-367.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.
Регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 Цивільного кодексу України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 3, 4 ст. 372 Цивільного кодексу України).
Не забувайте, що професійна правова допомога допоможе запобігти ризикам для сторін, захистити їх від неправомірних дій та позбавити від неприємних ситуацій.
📲Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись в особисті повідомлення, або зателефонувати за номером +380674056955 ❤️
Все буде Україна!
💻Також долучайтеся до нас у соціальних мережах:
🟡Telegram https://t.me/zemfondukraine
Comments