Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється:
у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
14.09.2021 року набрав чинність наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.08.2021 № 127 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» (далі – Інструкція).
Вказана Інструкція передбачала механізм та процедуру встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
В Інструкції вживалися терміни:
межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки;
межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Для закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вибір замовника використовуються три види межових знаків.
Інструкцією був затверджений додаток № 2 - АКТ прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
На сьогоднішній день будь яка інша, нова Інструкція стосовно встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не створювалась та не затверджувалась.
Єдиною вимогою щодо погодження меж земельної ділянки залишається вимога статті 198 Земельного кодексу України:
«Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає:
геодезичне встановлення меж земельної ділянки;
погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;
відновлення меж земельної ділянки на місцевості;
встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;
виготовлення кадастрового план».
Разом з цим при встановленні (відновленні) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) необхідно враховувати вимоги статей 106, 107 Земельного кодексу України, а саме:
спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними;
межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі(річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Межові знаки на водних об’єктах не встановлюються;
власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду;
у разі якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними чи штучними лінійними спорудами, рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, рослинними смугами, шляхами, стежками, рівчаками, стінами, шляховими спорудами, парканами, огорожею, фасадами будівель, іншими лінійними спорудами, рубежами тощо) та раніше встановленими межами сформованих земельних ділянок, межові знаки можуть не встановлюватися;
місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок;
власники земельних ділянок та землекористувачі зобов’язані дотримуватися меж земельних ділянок.
Отже із скасуванням Інструкції зник алгоритм дій і процедура погодження меж землевпорядними організаціями з суміжними землевласниками чи землекористувачами земельних ділянок, але залишилась вимога це виконувати (стаття 198 ЗКУ). Тому землевпорядні організації (сертифіковані-інженери землевпорядники) на свій розсуд у будь який спосіб (найчастіше складаються акти погодження межі земельної ділянки, підписуються межі земельної ділянки на кадастровому плані (графічних матеріалах), підписується титульна сторінкадокументації із землеустрою, а для юридичних осіб ще може бути і у вигляді листа в якому зазначена інформація про погодження межі суміжної земельної ділянки). Разом з цим немає прямої заборони погоджувати межі і в іншій формі (наприклад в усній чи за допомогою засобу зв’язку, але таке погодження не можна долучити до документації, яка буде розглядатись та затверджуватись).
Разом з цим склад та зміст документацій із землеустрою (проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічна документація щодо інвентаризації земель і тд.) не передбачає наявність актів погодження меж земельної ділянки, а передбачає наявність відомостей про встановлені межові знаки (для технічних документацій).
Також при встановленні, а в подальшому і при погодженні меж земельної ділянки необхідно використовувати та враховувати:
інформацією Державного земельного кадастру (координати кутів повороту межі суміжної земельної ділянки);
матеріали Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт;
фактичні межі земельної ділянки суміжної земельної ділянки з розташованими на ній об’єктами нерухомого майна (у разі їх наявності).
Тобто, на сьогоднішній день перед землевпорядною організацією (сертифікованим інженером-землевпорядником) при виконанні землевпорядних та геодезичних робіт стоїть завдання врахувати та виконати у будь який спосіб вимоги діючого законодавства стосовно погодження меж земельної ділянки, на яку розробляється документація із землеустрою без діючих інструкцій чи роз’яснень щодо їх виконання та послідовності таких дій (алгоритму). Адже відповідно до статті 28 Закону України розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених документацією із землеустрою.
Тому, в кожному випадку, до кожної земельної ділянки при виконанні геодезичних та землевпорядних робіт при формуванні земельної ділянки (відновленні меж земельної ділянки) землевпорядною організацією (розробником) має бути застосований індивідуальних підхід стосовно виконання ним процедури погодження (не погодження) меж земельної ділянки з суміжними власниками, землекористувачами (або користувачами земельних ділянок без наявних документів, які підтверджують державну реєстрацію права власності чи користування такою земельною ділянкою), що в подальшому унеможливить накладання земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та не призведе до виникнення межових спорів.
📲Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись в особисті повідомлення, або зателефонувати за номером +380674056955 ❤️
🇺🇦Все буде Україна!
💻Також долучайтеся до нас у соціальних мережах:
🟡Telegram https://t.me/zemfondukraine
Comentários