Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Обновлено: 18 июл.

Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

На цьому наголосив Касаційний цивільний суд, ухвалюючи нове рішення у справі №454/148/20, інформує «Закон і Бізнес».

Суд першої інстанції встановив, що підписи в оспорюваних договорах оренди та актах прийому-передачі земельних ділянок виконані не позивачкою, а іншою особою. Однак дійшов висновку, що прийняття нею щорічної оплати за оренду дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено. З цим погодився й апеляційний суд.

КЦС у постанові від 20.04.2022 зауважив: якщо сторона не виявила свою волю до укладання правочину й набуття обумовлених ним цивільних прав та обов’язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов’язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним — не виникли.

Він пояснив, що наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж якщо сторони не досягли згоди, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас державна реєстрація неукладених договорів оренди порушує права та законні інтереси особи на розпорядження її власністю, що є підставою для повернення ділянок.

Разом із тим Велика палата ВС констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині рішення.

У такому випадку власник вправі захищати своє порушене право на користування ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв’язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Зайняття землі фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов’язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту є усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Установивши, що позивачка оспорювані договори не підписувала, тобто вони є неукладеними, КЦС констатував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові, пославшись лише на те, що особа систематично приймала орендну плату за ці ділянки. Тож він скасував рішення державного реєстратора та зобов’язав орендаря повернути власнику земельні ділянки.

джерело Закон і Бізнес




11 просмотров0 комментариев

Недавние посты

Смотреть все