Орган місцевого самоврядування не може встановлювати ставки земельного податку щодо земель...

Орган місцевого самоврядування не може встановлювати ставки земельного податку щодо земель, право власності на які землекористувачем належним чином не оформлено

Відповідно до діючого Податкового кодексу України Земельний податок справляється з власників земельних ділянок (паїв) та постійних землекористувачів – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким надано у користування земельні ділянки державою та комунальною власністю, в тому числі на умовах оренди (п. п. 14.1.72 та п. п. 14.1.73 п. 1 ст. 14 ПКУ).

Органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо встановлення місцевих податків і зборів, проте не завжди державні органи діють і приймають свої рішення з дотриманням норм і вимог діючого законодавства.

Показовою є адміністративна справа № 826/10434/16 за позовом ТОВ «Компас» до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування нормативно-правового акта в частині п. 5.6. «Положення про плату за землю в місті Києві», яке є додатком 3 до рішення КМР від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення КМР від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629».

Так, в пункті 5.6. Положення визначено, що: «Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення. Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку».

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27 квітня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

КМР звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

КМР наголошувала, що, встановлюючи ставку податку на рівні трьох відсотків відповідно до оскаржуваного пункту 5.6 Положення, КМР не перевищила максимально допустимого розміру ставки податку, визначеного для земель, нормативно-грошова оцінка яких здійснена, а правом самостійно визначати розмір ставки в межах, встановлених Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), орган місцевого самоврядування також наділений положеннями ПК України.

Крім того, КМР звертає увагу на пропуск ТОВ «Компас» шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), та безпідставне незастосування судовими інстанціями наслідків такого пропуску, передбачених статтею 100 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно зі статтею 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

За правилами статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивач як землекористувач сплачує земельний податок за земельну ділянку, нормативну грошову оцінку якої проведено, а відтак він є суб`єктом правовідносин, на які поширюється дія оскаржуваного в частині акта.

Відповідно до пунктів 274.1, 274.2 статі 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Пунктом 284.1 статті 284 ПК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Водночас за правилами пункту 1.1 статті 1 ПК України він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Пунктами 8.1, 8.3 ст. 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За правилами підпункту 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Положення ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено ст. 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Отже, вказані вище пункти Положення відповідають вимогам статті 274 ПК України, яка визначає ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження).

Водночас, п. 5.6 Положення передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Проте, за правилами п. 10.4 ст. 10 ПК України установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

При цьому нормами ПК України не передбачено встановлення такого податку як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об`єктивного висновку про те, що п. 5.6 Порядку суперечить правилам статей 1, 7, 8 ПК України, а отже, є незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.

Доводи відповідача про пропуск ТОВ «Компас» шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), Суд відхиляє з огляду на те, що дія нормативно-правового акта є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акта.

Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.

З урахуванням вищезазначеного, можна зробити висновок, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях). У разі оскарження нормативно-правового акта, строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акта.

Вказаний висновок щодо застосування наведених норм процесуального права викладено в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі № 712/8985/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» до Черкаської міської ради про визнання нечинним рішення про встановлення місцевих податків.

Спеціалісти Земельного фонду можуть надати більш розгорнуті консультації щодо нарахування, сплати та оскарження нарахування земельного податку, як фізичним особам, так і юридичним особам. У разі потреби надати юридичний супровід щодо спірних правовідносин у питаннях оподаткування.



0 просмотров0 комментариев

Недавние посты

Смотреть все