НАСЛІДКИ ВІДСУТНОСТІ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ДІЛЯНКАМИ

Юрист Земельного Фонду України

Ірина Назаренко

Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 922/2378/20 дійшов висновку щодо розмежування понять «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Так, у висновку зазначається, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності – орендної плати за такі земельні ділянки.

Особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання норм Податкового кодексу України.

За правилами статті 120 Земельного Кодексу не може перейти, від однієї особи до іншої, право оренди земельної ділянки, яке вже припинилося у попереднього землекористувача станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці.

Належним Позивачем у справі є Міська рада, яка є власником земельної ділянки та має право отримувати плату за її використання.

Предметом спору є стягнення з Відповідача (Банк), як фактичного користувача земельної ділянки комунальної власності, який без достатніх правових підстав, за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику земельної ділянки за таке користування.

Правові підстави повернення Відповідачем в даному випадку грошових коштів власнику земельної ділянки визначені частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України.

Стаття 125 Земельного кодексу України містить імперативну вимогу щодо неможливості переходу права оренди земельної ділянки, від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 Земельного кодексу України, яке вже припинилося у попереднього землекористувача станом на час відчуження ним будівель, розташованих на такій земельній ділянці.

Згідно зі статтею 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122 – 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Так, судами було встановлено, що дія попереднього договору оренди землі закінчилася і спірну земельну ділянку було передано до земель запасу міста. Банк, набувши у власність нерухоме майно, документально не оформив користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2020 р. по 30.06.2020 р. та не уклав з Харківською міською радою відповідний договір оренди земельної ділянки. Тобто, у цей період відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельну ділянку використовував для розміщення об'єкта нерухомого майна.

Тому, Банк, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Верховний суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що цей спір є приватно-правовим і Харківська міська рада є належним позивачем, оскільки є власником земельної ділянки та має право отримувати плату за її використання.

Також, Верховний суд відхилив посилання на те, що до спірних правовідносин суди мали застосувати положення ПК України, зазначивши що:

«Плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти14.1.72, 14.1.136пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Виходить, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності". У розумінні положень п.п. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, п.п. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. А ось, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача».

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (п. п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, КГС ВС дотримується висновку, що: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності – орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».

Спеціалісти Земельного фонду України можуть надати більш розгорнуті консультації щодо нарахування, сплати та оскарження нарахування земельного податку, як фізичним особам, так і юридичним особам. У разі потреби надати юридичний супровід щодо спірних правовідносин у питаннях оподаткування.

Щодо отримання консультацій та послуг можна звернутись до наших адміністраторів групи написавши в особисті повідомлення.