КЦС ВС назвав момент початку дії договору оренди землі

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 357/8115/18 зробив висновок, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.

КЦС ВС виходив з положень частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі), згідно з якою будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоди встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13), від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16), від 7 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Відхиляючи твердження заявника про недобросовісну поведінку контрагента, Верховний Суд зауважує на тому, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Застосування доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним.

Не може бути підставою для скасування правильних по суті рішень у цій справі й посилання касаційної скарги про те, що договір оренди у цій справі укладено після 1 січня 2013 року, тобто з моменту, коли законодавство передбачало реєстрацію права оренди земельної ділянки, а не договору, оскільки у позивача відсутнє суб`єктивне право, за захистом якого він звернувся до суду.

ВП ВС нагадала, що саме зараховується до суддівського стажу і як це впливає на грошове утримання.

Інформація з інтернету



730 просмотров0 комментариев