З Е М Л Я

Юрист Земельного фонду України Анна Гладун

Я могла б зараз написати переконливу статтю про те, чому ринок землі – це абсолютне зло для України. Або ж, навпаки, написати палкий маніфест на підтримку його впровадження. І була б права і в тому, і в іншому випадках. Проте ні того, ні іншого робити не будему, зосередившись на очевидних речах.

Все здається ніби логічно. Люди не поспішають позбуватися своєї власності, оскільки не знають ані справжньої ціни, ані що воно буде далі. Тому якийсь час справа розкачується без поспіху. Хоча натяки на нові податки, вочевидь, «допоможуть» багатьом власникам паїв прийняти «правильне» рішення.

З іншого боку, таке затишшя викликає певні підозри, оскільки темні справи, як відомо, чиняться без розголосу, а особливо в наш час. Цілком ймовірно, що дізнаватися про оборудки на багато тисяч гектарів ми будемо вже постфактум. Утім, і в цьому немає чогось поганого – бізнес є бізнес.

Інша річ, що ми й досі не можемо сформувати однозначне ставлення до таких революційних новацій. Адже востаннє на більшій частині території України земля була предметом купівлі-продажу більш ніж 100 років тому. Чим усе це закінчилося, ми добре знаємо. Не дивно, що принаймні половина наших співгромадян рішуче не згодна із запровадженням ринку землі, та й чимало із тих, хто «за», ставиться до цього із певними засторогами.

В рамках ринку землі продано 16,6 тисяч гектарів сільгоспземель

Станом на 18 серпня в Україні укладено 7891 угод в рамках ринку землі. Загальна площа проданих земель склала 16,6 тис. га. Про це повідомляє прес-служба Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Так до трійки лідерів за площею земель, щодо яких зареєстровано правочини увійшли такі області:

  • Полтавська — 1,9 тис. га;

  • Харківська — 1,8 тис. га;

  • Дінпропетровська — 1,3 тис. га.

Але виходячи з власних досліджень я можу з впевненістю сказати, що власники паїв надають перевагу довгостроковому укладанню договорів оренди землі.

З огляду на ймовірну оцінку землі, власникам паїв продавати її зовсім не вигідно. Тим паче, що орендар не тільки у повній мірі виконує зобов’язання перед пайовиками, а й часто дбає про соціальну інфраструктуру та добробут жителів села.

Селяни, які мають землю, нею дорожать. У селі я не знаю жодної людини, яка була готова зараз продати свою землю. Ті, хто думають про завтрашній день, навряд чи підуть на такий крок. Хоча самі не обробляють землю, селяни як власники паю можуть отримувати орендну плату. Орендна плата в селі – це є так скажемо пасивних дохід для селянина тим паче кожен пайовик завжди може звернутись до Орендатора за будь якою допомогою. Тому зараз йдеться про довгострокове укладання договорів оренди землі з сільськогосподарськими компаніями.

І люди зазначають, що на свої паї вони мають одного постійного орендаря, і найближчим часом продавати землю не збираються, хоча знають і розуміють, що вних є така можливість.

Головне – не пустити сюди корпорації із необмеженим капіталом, для яких прибуток приноситиме «умовний гектар». Ті дійсно не пощадять нікого й нічого, оскільки це просто бізнес.

Тому хочу закінчити це тим, що первинним у даному питанні є те, щоб земля працювала, з неї не висотувалися всі соки, і підтримувалася соціальна інфраструктура на селі. Якщо ринок землі у такому вигляді, як він зараз упроваджується, забезпечить дотримання цих умов – чудово.



0 просмотров0 комментариев